ВСТУП
Здатність до самоврядування в суспільстві
не є природною. Це результат звички
та довготривалої підготовки….
Т.Джефферсон
Зміни,
які відбуваються у
соціальному, політичному, духовному
та економічному житті
суспільства, загострили потребу в
особистості, здатної свідомо та активно визначати спосіб свого життя,
нести відповідальність за результати
дій і вчинків,
чітко визначатись у напрямках
розвитку та вдосконалення. Зовнішніми впливами, до яких належить і виховання, цього досягнути дуже важко.
Необхідна опора на внутрішні механізми розвитку особистості.
Важливим фактором їх задіяння є самоврядування –
спрямоване на свідоме самостійне планування та здійснення власної діяльності.
Через самоврядування, що є не
тільки громадянською цінністю,
а й формою
подальшої демократизації життя учнівської громади, особистість стає
активним суб’єктом свого творення.
У Законах України «Про освіту»,
«Про загальну середню освіту», програмі «Основні орієнтири виховання учнів 1 –
11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів України» (Лист Міністерства
освіти і науки, молоді та спорту України від 23.08.2012 № 1/9-595, Концепції національно-патріотичного виховання
молоді, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від
16.06.2015№ 641, наказі Міністерства освіти і науки
України від 27.10.2014 № 1232 "Про затвердження плану заходів щодо посилення
національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді"; листі
Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.08.2012 № 1/9-557"Про методичні рекомендації з громадянської освіти
та виховання у навчальних закладах у 2012/2013 навчальному році"; листі
Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12 № 1/9-530"Щодо виховання сучасного громадянина в
полікультурному середовищі засобами позакласної роботи", Національній
програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні розвиток учнівського
самоврядування входить до компетенції системи освіти і розглядається як один з
пріоритетних напрямків виховного процесу.
Спираючись на вищезазначені
нормативні документи, вбачаємо даний досвід актуальним, оскільки учнівське
самоврядування в класі є педагогічно
доцільним способом організації учнівського колективу, що забезпечує комплексний
виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої і систематичної
участі у вирішенні важливих понять життя класу.
Значний внесок у розробку питань теорії і практики
учнівського самоврядування здійснили
класики педагогіки А. Макаренко, В.
Сухомлинський, а також вчені-педагоги С. Бєлоусов, К. Вентцель, В.
Сорока-Росинський та інші. Важливе місце в роботі школи учнівському
самоврядуванню відводили україн
ські педагоги О. Астряб, К. Волошинов, О. Дорошкевич, С. Русова, С.
Сірополко, І. Стешенко, Я. Чепіга.
Ідею
самоврядування досліджували й
застосовували П. Ф. Каптерєв, А. Я. Герд, Н. В. Рукавишников, Ф.Ф
Резенер та ін. Теорію самоврядування
розробляли: на початку 20 ст. – С.Т Шацький, А. У. Зеленко,
І. Г. Розанов,
в 20-ті рр. –
А. С. Макаренко, В. Н.
Сорока-Росинський, Н. П. Шульман, пізніше – В. А Караковський, О. С. Газман, Т. Є.
Конникова, С. Є. Хозе, В. М. Коротов, М. І.Сметанський, Б. С.
Набока та інші. Одним із місцевих дослідників і розробників системи учнівського
самоврядування є заступник директора, керівник гуртка Бердянського Центру
дитячо-юнацької творчості, голова міського молодіжного клубу
«Співдружність» Масютіна М.Е. Нею були
запропоновані інтерактивні форми роботи з молоддю для її подальшої активної
участі в громадській діяльності.
У власному дослідженні здебільшого спиралися на
роботи Н.
В. Рукавишникова, Ф.Ф Резенера, С.Т Шацького, А. С. Макаренко, С. Є. Хозе, М.Е.
Масютіної.
Мета роботи: через самоуправління забезпечити розвиток
особистості учнів; створити умови їх масового залучення до організаторської
роботи, до управління справами колективу – тобто сприяти соціальному
замовленню суспільства, яке полягає у вихованні особистості, що володіє не
тільки певною сумою знань, умінь і навичок, а й здатна активно включитися в
демократичні процеси, які відбуваються в нашій країні, стати учасником
самоврядування народу.
Для досягнення поставленої мети
були окреслені такі основні завдання:
1.
Виокремити мету
та завдання учнівського
самоврядування на сучасному етапі
розвитку освітнього процесу.
2.
Розглянути актуальні проблеми учнівського
самоврядування.
3.
Окреслити
можливі шляхи розв’язання розглянутих проблем для забезпечення
умов ефективного функціонування учнівського самоврядування в
класному колективі.
4.
Розробити цикл виховних
заходів на формування та розвиток учнівського самоврядування.
Об’єкт досвіду – процес розвитку
особистості учня через упровадження учнівського самоврядування.
Предмет
досвіду – шляхи формування учнівського самоврядування в класному колективі, як
інструмент розвитку особистості учня.
Головні методи та прийоми
дослідження визначаються метою та завданнями роботи. Застосовуються метод
синтезу та аналізу, аксіоматичний метод, а також контекстуальний і
дескриптивний.
Наукова новизна дослідження
полягає у виокремленні актуальних
проблем учнівського самоврядування в
класному колективі та окреслені можливих
шляхів їх розв’язання за
допомогою циклу виховних заходів.
Практична цінність дослідження
полягає в можливості застосування його теоретичних і практичних результатів для
формування та розвитку учнівського самоврядування в класному колективі. На цій підставі
досвід «Розвиток особистості учня через упровадження учнівського самоврядування»
набуває актуальності та може стати в нагоді заступникам директорів шкіл з
навчально-виховної роботи, педагогам-організаторам, класним керівникам, студентам вищих навчальних
закладів педагогічного напрямку.
Немає коментарів:
Дописати коментар