Технології сприяння формуванню творчої особистості

Бердянська загальноосвітня школа І-ІІІ ст №6

Бердянської міської ради Запорізької області

Технології сприяння формуванню творчої особистості

                                                                          Методичне об’єднання вчителів

                                                                          природничо-математичного циклу

2016 рік

Зміст

1.     Зміст…………………………………………………………………..……1

2.     Вступ……………………………………………………………………….2

3.     Технологія проектування…………………………………………………4

4.     Технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери…...…..7

5.     Технологія використання на уроці навчальних і навчально – творчих завдань……………………………………………….……………………..8

6.     Технологія створення психологічних умов підготовки школярів до творчої діяльності………………………………………..……………..…9

7.     Технологія навчально – виховного процесу як моделювання його змісту, форм, методів відповідно до поставленої мети…………..……10

Вступ

Творчість визначається як діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною і суспільною значущістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього що ще не існуючого. Поняттю «творчість» також можна дати і ширше визначення. Філософи визначають творчість, як необхідну умову розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості.

Творчість — це процес створення суб'єктивно нового, заснованого на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності.

Поняття природи творчості пов'язане з питанням про критерії творчої діяльності. Творчість можна розглядати в різних аспектах: продукт творчості - це створене; процес творчості - як створено; процес підготовки до творчості - як розвивати творчість.

Продукти творчості - це не лише матеріальні продукти - будівлі, машини і так далі, але і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не найти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчість - це створення нового в різних планах і масштабах.

При характеристиці суті творчості важливо враховувати різноманітні чинники, ознаки, властиві процесу творення. З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості. Творчість є цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Вона вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.

Тому сьогодні пріоритетними стають системи, методи, технології навчання, які сприяють розвитку пізнавальної самостійності, реалізації творчого потенціалу, які дозволяють й допомагають моделювати   навчально-виховний процес. Однією з таких технологій є технологія формування творчої особистості.

Формування творчої особистості учня у навчально-виховному процесі розглядається як процес створення умов для сприяння, стимулювання, активізації розвитку творчих можливостей школярів. Зміст технології полягає у створенні вчителем ситуації творчої переробки, узагальнення, експериментування, пошуку, що стимулюють прояви творчих можливостей учнів.

Для розвитку творчих можливостей учнів необхідно запланувати й реалізувати на уроці творчу ситуацію, яка пов’язана зі змістом навчального матеріалу конкретного уроку і сприятиме досягненню мети, яку поставив перед собою вчитель. Творча ситуація – це ситуація, яка потребує вирішення деякого протиріччя або проблеми. Творча ситуація стимулює пошукову діяльність учнів, розвиває їх творчі можливості, але не завжди приводить до оволодіння новими знаннями, уміннями й навичками. В цьому полягає її відмінність від проблемної ситуації.

Технологія проектування.

В умовах швидких змін у суспільстві молода людина, яка здатна генерувати ідеї, мислити самостійно та нестандартно, використовувати здобуті знання й уміння у різних сферах, має більші можливості адаптуватись до нових соціальних умов. Отже, проблема розвитку творчої особистості набуває особливої актуальності в сучасних умовах.

Ідея включення проектної діяльності в освітній процес була запропонована американським педагогом і філософом Джоном Дьюї більше століття тому. Вперше у вітчизняній педагогіці актуальність цієї проблеми вивчав О. Макаренко, який в результаті своєї новаторської педагогічної діяльності дійшов висновку про проектування особистості як суб'єкта педагогічної праці. Таку думку не раз висловлював В. Сухомлинський, багатогранну педагогічну спадщину якого проймає ідея проектування людини. Визначення суті проектування як педагогічного явища є досить складним, бо надзвичайно складними і багатоцінними є система проектування і сам педагогічний процес. Саме слово "проект" у перекладі з латинської мови означає "кинутий уперед, задум, план" тощо.

«Метод проектів передбачає певну сукупність навчально – пізнавальних прийомів, що дозволяють вирішити певну проблему під час самостійних дій з обов’язковою презентацією результатів. Якщо говорити про метод проектів як педагогічну технологію, то вона передбачає сукупність дослідницьких проблемних методів, творчих за своєю діяльністю».

Великою перевагою проектної діяльності є вміння, які набувають учні, а саме:

1)     планувати свою роботу, попередньо прораховуючи можливі результати;

2)     використовувати багато джерел інформації;

3)     самостійно збирати і накопичувати матеріал;

4)     аналізувати, співставляти факти, аргументувати свою думку;

5)     приймати рішення;

6)     установлювати соціальні контакти (розподіляти обов'язки, взаємодіяти один з одним);

7)     створювати "кінцевий продукт" - матеріальний носій проектної діяльності (доповідь, реферат, фільм, календар, журнал, проспект, сценарій);

8)     підготувати цикл занять з тем, які зацікавили б учнів середніх класів;

9)     представляти створене перед аудиторією;

10)оцінювати себе та інших.

Класифікація проектів:

Класифікація проектів
Класифікаційні ознаки	Вид проекту
За домінуючою діяльністю	дослідницькі інформаційні практико-орієнтовані творчі
За галуззю виконання	предметні інтегровані
За змістом	інтелектуальні матеріальні екологічні сервісні комплексні
За складом учасників	учні одного класу однієї школи міста регіону країни різних країн світу
За кількістю учасників	індивідуальні групові колективні

Етапи виконання проектів:

 1. Підготовка (визначення теми й мети проекту).
           2.    Планування:

а)  визначення джерел, засобів збору, методів аналізу інформації, засобів представлення результатів;

б)  встановлення критеріїв оцінки результату й процесу.

3. Виконання проекту (збір інформації, спостереження, робота з літературою, анкетування, експеримент).

4.  Захист проекту (аналіз результатів, формулювання висновків).

5. Подання й оцінка результатів (усний, письмовий звіт, оцінка результатів і процесу дослідження).

   Приклад:

Тема проекту: « Корисна та шкідлива їжа»

Мета проекту: розвиток в учнівської молоді соціальної активності, усвідомленого ставлення до власного здоров’я, почуття особистої відповідальності за його збереження, формування навичок комунікації, організації соціально значущих справ ведення здорового способу життя.

Планування

А) розбити учнів на групи для пошуку інформація по темам:

Групи 1 Харчові добавки.

Група 2  Масло, спреди.

Група 3  Ковбаса, сосиски.

Група 4  Чіпси, сухарики.

Група 5  Вітаміни для організму.

Б) проаналізувати інформацію в інтернеті, шкільній бібліотеці;

В) розробити питання для  проведення анкетування  з метою вивчення стану обізнаності з питань здоров’я та здорового способу життя учнів; 

Г) провести анкетування серед учнів за розробленою анкетою.

                                                                                                                   Технологія формування продуктивної пізнавальної атмосфери.

Основана на творчій діяльності, яка починається з проблеми або запитання, з подиву,здивування. 

                                                                                                                                    Основою творчості є пошукова активність, що сприяє саморозвитку і самовдосконаленню  дитини.  

                                                                                                                                   Розвиваючи пізнавальну активність, ставлимо таку мету:

      -    розвивати образне й логічне мислення, уяву;

-     формувати навички планування , аналізу, самоконтролю;

-     знайти свій шлях до серця кожного учня, створити умови для розвитку   здібностей, закладених у дитині природою;

-     викликати бажання самостійно займатися навчальною діяльністю;

-     виховувати наполегливість, волю, впевненість у досягненні мети;

-   розширити їх світогляд для того, щоб вчити спостерігати, думати, аналізувати, розмірковувати;

-      підвищити рівень розвитку дітей.

Технологія використання на уроці навчальних і навчально-творчих завдань.

Технологія використання на уроці

на­вчальних і навчально-творчих завдань

(за В. Барко)

-  аналіз запитання задачі та з'ясування, що дано та що потрібно знайти;

- визначення, які дані необхідні для відповіді на запитання задачі;

-  з'ясування, чи всі необхідні дані наведено в умові задачі (якщо ні, визначте засіб знаход­ження відповідних величин);

-  планування послідовності операцій, спря­мованих на знаходження відповіді (алгоритм розв'язання);

-  реалізація запланованого шляху розв'язку;

-  перевірка розв'язку задачі.

Прогнозовані результати: розвиток творчого мислення школярів, формування технологізованих знань.

Передбачає наступні етапи :

Перший – проаналізуйте запитання задачі і з’ясуйте, що дано, що потрібно знайти.

Другий – визначте, які дані необхідні для відповіді на запитання задачі.

Третій – з’ясуйте, чи всі необхідні дані наведено в умові задачі (якщо ні, визначте засіб знаходження відповідних величин).

Четвертий – сплануйте послідовність операцій, спрямованих на знаходження відповіді (алгоритм розв’язання).

П’ятий – реалізуйте запланований шлях розв’язку.

Шостий – перевірте розв’язок задачі.

 В учнів розвивається творче мислення, відбувається формування технологізованих знань.

Технологія створення психолого-педагогічних умов учнів до творчої діяльності.

Діяльність учнів не повинна регламентуватися, її процес слід організовувати з елементами творчості. Необхідно викликати інтерес кожної особистості, який породжує внутрішній стимул, що й виступає збудженням до творчої.  Таким чином, воля, уважність, почуття індивіда, пошуки зливаються воєдино, а творча діяльність стає потребою особистості.

Важливу роль у стимуляції в учнів інтересу до праці відіграють чітко розроблені вчителем завдання:

·        удосконалення, узагальнення, систематизації, уміння порівнювати й аналізувати відчуте, займатися пошуками;

·        створення умов для ситуативного інтересу;

·        використання ігрових моментів, що стимулюють прояв самостійності учнів та їхніх творчих можливостей;

·        розв’язання творчих завдань.

Під час формування особистості учня, розвитку його творчих здібностей слід пам’ятати, що одне й те ж завдання може по-різному впливати на школярів. Для одних воно може виступати як творче, для інших – носити повчальний характер. Безумовно, усе це залежить від їхнього розвитку, сприйняття та майстерності вчителя.

Технологія навчально-виховного процесу як моделювання його змісту, форм, методів відповідно до поставленої мети

Сьогодні у педагогічний лексикон міцно ввійшло поняття педагогічної технології, від її вибору значною мірою залежить ефективність дидактичного процесу. Впровадження педагогічних технологій в практику освітньої системи потрібно для упорядкування навчального процесу та постановки чітких цілей та визначення шляхів їх досягнення, тобто для управління процесом навчання. Технологічний підхід до навчання передбачає конструювання навчального процесу виходячи із освітніх цілей та змісту навчання.

Доцільно спочатку визначити поняття «технологія».

Технологія – це сукупність прийомів, що застосовуються в якій-небудь справі, майстерності, мистецтві.

Аналіз зарубіжної та вітчизняної науково-педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що педагогічна технологія тісно пов’язана із системним підходом до освіти та навчання, звертає увагу на різні елементи педагогіки середньої школи.

         Педагогічна технологія навчально-виховного процесу – сукупність психолого-педагогічних настанов, що визначають спеціальний набір та компонування форм, методів, засобів, прийомів навчання, засобів виховання; вона є організаційно-методичним інструментарієм педагогічного процесу.  

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності).

Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське, психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.

Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв’язок всіх його частин, цілісність.

Можливість управління. Передбачає можливість діагностичного ціле покладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів.

Ефективність. Сучасні педагогічні технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти.

Відтворюваність. Можливість використання (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших ідентичних освітніх закладах, іншими суб’єктами.

Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювавальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників.

Таким чином, педагогічна технологія навчання передбачає управління дидактичним процесом, що включає в себе організацію діяльності учня та контроль за його діяльністю.

Метод навяання, як технологія навчально-виховноо процессу – це досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.

Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки. Природньо, що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці.

Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, але й спонукальну і корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам’яті, емоційно-почуттєвої сфери).

Будь-який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені специфікою його змісту.

Метод навчання має дві складові частини: об’єктивну і суб’єктивну. Об’єктивна частина методу обумовлена вимогами законів і закономірностей, принципів і правил навчання, а також цілями, завданнями, змістом, формами навчальної діяльності. Суб’єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами протікання навчання. Проблема співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в методі розв’язана не повністю: є прихильники думки про те, що метод – об’єктивне явище, але є дослідники, які вважають його результатом творчої праці педагога, індивідуального надбання. Безперечним є те, що об’єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високої педагогічної майстерності.

У дидактиці існує багато різноманітних підходів до виявлення сутності методів навчання, їх визначень, структури, що породжує проблему їх класифікації. Метод навчання є складним багатоаспектним явищем. За кожним із цих аспектів методи групують, створюючи класифікації методів навчання - упорядковані за певною ознакою їх системи.

Основними критеріями класифікації методів навчання е дидактична мета, джерела знань, логіка засвоєння навчального матеріалу, рівень самостійності учнів. Та оскільки навчання є діалектичним процесом і перебуває в постійному русі, надати перевагу одному з критеріїв можна лише враховуючи всі аспекти конкретної педагогічної ситуації. Проблему системи методів навчання слід розв'язувати не тільки через створення єдиної комплексної багатовимірної класифікації, а й шляхом обґрунтування цілої низки класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання.

У дидактичній теорії не існує єдиної універсальної класифікації методів навчання через складну природу цього феномену, його багатофункціональність. Для оцінювання і вибору методів навчання необхідно використовувати різні класифікації на основі укрупнення та об'єднання методів у великі групи за визначеними критеріями. Найбільшого поширення набули класифікації на основі діяльнісного підходу.

За дидактичними цілями виокремлюють дві групи методів навчання:

Методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального матеріалу:

   - інформаційно-розвивальні методи (усний виклад учителя, розповідь, бесіда, робота з книгою);

   - евристичні методи (евристична бесіда, диспут, лабораторна робота);

   - дослідницькі методи (спостереження і систематизація фактів, самостійне вивчення проблеми в науковій літературі, метод генерації ідей).

 Методи, що забезпечують закріплення і вдосконалення здобутих знань:

   - вправи (за зразком, варіативні, пробні, тренувальні та ін.);

   - практичні роботи, спрямовані на застосування теоретичних знань на практиці.

Зокрема на уроках фізики в 10 классі, при виченні розділу «Релятивістська механіка», де основною метою є розкриття фізичного змісту постулатів спеціальної теорії відносності, використовуються інформаційно-розвивальні методи, евристичні методи. На уроках фізики 9-го классу, при виченні теми «Електиричний струм», основним змістом діяльності є вивчення багатьох законів та формул. Успішне засвоєння цього матеріалу потребує виконання багатьох тренувальних вправ, розв’язання задач, тому при вивченні цієї теми використовуються методи вдосконалення та закріплення здобутих знань, а саме: вправи, лабораторні та практичні роботи.